Будівля, що стоїть посеред польської площі носить назву Вірменська криниця. Хоча фактів, які б підтверджували саме цю назву немає. Тільки одна легенда, яка розповідає про багатого вірменського купця Нарсеса (чи Нарзеса). На початку ХVІІ століття він вклав значні кошти в будівництво в місті Кам’янці-Подільському водогону, але гроші зникли, а водогону не було. Року 1638 польський король Владислав IV Ваза розпорядився, щоб мешканці Кам'янця-Подільського збудували криницю. Криниця має 40 метрів глибини і діаметром 3 метри, продовбували її в суцільній скелі. Приблизно було видовбувано 190 кубометрів каменю. На кінець ХVІІ століття це була неймовірна робота, з тим розрахунком, що майже ніякого технічного устаткування не було. В кінці кінців вода в криниці виявилася не придатною для вживання, вона була солоною та гіркою. Але, як зазначають історики, воду із криниці час від часу використовували. Сама ж вода ставала аж занадто гіркою та солоною тоді, якщо колодязь протягом довгого часу не чистили. Після очищення вода була дуже чистою, хоча злегка солонуватою. Також час від часу замінювали частини механізму, який піднімав воду – канат, горизонтальний вал, колесо тощо. В 1672 році архітектор Ян де Вітте звів над Вірменською криницею восьмигранний павільйон у стилі бароко. Саме під час останньої реставрації дах став трохи складнішої форми, двох’ярусної . Саме така форма даху, напевно, була притаманна їй у старі часи. І взагалі, дах Вірменської криниці – це її слабке місце. Його двічі знищував вогонь: вперше – це наприкінці ХІХ століття, а вдруге – в роки Другої світової війни. Працівники історико-архітектурного заповідника знайшли цікаві матеріали в місцевому архіві про дослідження криниці в березні року 1889 під наглядом міського архітектора Мойсея Йосиповича Баллога. Очищували криницю 12 днів. Коли ж було вибрано мул і бруд, то на самому дні знайшли біля сотні старих бомб. Повне очищення криниці виявило, що її дно – це суцільна гладка плита без жодних отворів. Але в стінах було дуже багато маленьких, непомітних, не озброєним оком, щілин, через які вода потрапляла у саму криницю. Води прибувало не багато – майже 300 відер за день. Вода була чистою, але солоною та гіркою на смак. Хімічний аналіз, який був зроблений тоді ж, виявив, що у воді Вірменської криниці твердих решток у 15 разів, хлористих солей - у 35 разів, сірчанокислих солей - у 5 разів, фосфорнокислих солей у 4,5 разів більше, ніж у воді знаменитих Гунських криниць на Новому плані.

Саму Вірменську криницю довгий час використовували, як міський склад, а у 60-ті роки вже ХХ століття пам’ятка була складом кінопрокату.

Повернемося до назви пам’ятки. Існує варіант Миколи Петрова, який посилаючись на традицію європейських міст ХІІ – XV століть, пропонує назву – Міська криниця. На самому ж плані міста за 1773 рік також назва – Міська криниця (Studnia Miejska). Але, назва, яка вже прижилася і милозвучна нашим серцям, є кращою за будь-які наукові обґрунтування.

Було визначено за допомогою конкурсу найкращий можливий спосіб використання Вірменської криниці. Пропозиція директора ПП «Аргішт» (власник кафе «Ратуша») Артура Гаспаряна полягає в тому, щоб перетворити Вірменську кірницю на культурно-історичний центр, в якому б зосереджувалась різнопланова інформація про туристичний Кам'янець та Поділля.

- Всередині будівлі буде встановлено проекційне обладнання та екран заввишки 4 м, на якому у вигляді слайдів буде показуватись Кам'янець та все Поділля, - розповідає Артур Суренович. - Турист, зайшовши до криниці, зможе в одному місці отримати всю історичну інформацію, яка його зацікавить. Це свого роду гібрид між планетарієм та звичайним залом для перегляду слайдів. Буде застосовано стереозображення, використовуватимуться спеціальні окуляри. Сучасні технології дають можливість відтворити й показати навіть ті вулиці й будинки, яких уже не існує.

27 червня було укладено договір між ПП "Аргішт", НВПП "Арс планетаріум" та директором станції юних техніків Олександром ЛУДАННИМ (у нього на зберіганні знаходиться обладнання колишнього планетарію), в якому обумовлюється їхня участь у втіленні проекту.

Одним із перших кроків з боку Артура Гаспаряна стало запрошення спелеологів для дослідження криниці. 27 червня в шахту криниці за допомогою спеціального спорядження спустилося четверо людей: Андрій Геоня, Володимир Яворський, Сергій Осадчук та Ігор Громік. За їхніми замірами, у верхній, квадратній, частині ширина криниці становить близько 4 м, внизу її діаметр - 3 м. Глибина до рівня води складає 32 м, товщина води - приблизно 4,5 м. Криниця майже повністю видовбана у скелі. Всередині вона нічим не примітна, жодних підземних ходів у ній не виявлено. Повітря внизу дуже загазоване: сірника запалити неможливо, важко дихати. Спелеологи взяли у криниці проби води для дослідження, однак уже зразу могли сказати, що, всупереч поширеній думці, вода не пахне сірководнем - вона лише застояна й злегка каламутна, як у копанці, і має трохи солонуватий присмак.

Криницю освятили, тому що не освячена вода, як ми знаємо, не може принести користі, хоча сама вода з криниці не може бути корисною. Варто підкреслити факт, що за «відновлення» криниці береться представник саме вірменського народу.

Зараз приміщення Вірменської криниці використовується як виставкова зала, наприклад 2-4 жовтня в місті проходив фестиваль «Terra Heroica» у рамках якого 2 жовтня у приміщенні Вірменської криниці було відкриття художньої виставки Юрія Химича під назвою «Зі скарбниці Юрія Химича», яку відвідали такі визначні особи як Іван Драч, Андрій Курков та інші. Зала і надалі функціонує як виставкова.

Матеріал підготувала на замолення Аліна Мойсеєва